Тиждень тому минув рік з того часу, коли правозахисники України отримали законодавчу можливість оскаржувати повідомлення про підозру шляхом подання скарги слідчому судді.
З метою обговорення результатів запровадження даного інституту, ефективності його використання, позитивних та негативних аспектівбуло проведено один із заходів Асоціації правників України.
Як відзначив модератор зустрічі Євген Грушовець, адвокат, партнер Ario Law Firm, дані зміни внесені ще у жовтні 2017 року, коли одним змінено три процесуальних кодекси та десятки інших законодавчих актів.
Зміни до КПК щодо оскарження підозри набули чинності 16.03.2018 року та і стосувались закріплення можливості оскарження підозрюваним, його захисником чи законним представником на етапі досудового розслідування рішень, дій, бездіяльності слідчого чи прокурора, зокрема, повідомлення про підозру після спливу 1 місяця чи 2 місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку чи злочину відповідно, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом (ст. 303 КПК України).
За результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, ухвала слідчого судді може бути, зокрема, про скасування повідомлення про підозру (ст. 307 КПК України).
За словами спікера, наразі практика з розгляду згадуваних скарг не є позитивною для сторони захисту, оскільки здебільшого слідчі судді не скасовують підозри. На думку адвоката, даний інститут не є ефективним та його не завжди доцільно використовувати захиснику у кримінальному провадженні.
Так, ще задовго до внесення згаданих змін, у КПК України існувала (і досі існує) можливість підозрюваного оскаржити постанову про зупинення досудового розслідування. Євген Грушовець, для прикладу, навів ситуацію, коли дану постанову вдалось оскаржити в судовому порядку у зв’язку із встановленням слідчим суддею факту неналежного повідомлення особі про підозру (було відправлено на неправильну адресу).
Однак, в подальшому, це жодним чином не вплинуло на хід кримінального провадження, оскільки після отримання згаданої ухвали слідчого судді слідчий просто повторно відправив повідомлення про підозру цій самій особі, однак на іншу (правильну) адресу. Таким чином, жодного позитивного результату (окрім тимчасового затягування) для клієнта добитись адвокат такими діями не зміг.
На переконання доповідача, аналогічний результат очікуватиметься і у разі скасування підозри в порядку ст. 303 КПК України.
Надія Стефанів, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, також висловилась щодо неефективності даного інститу та звернула увагу правозахисників на необхідності більш активної роботи в даному напрямі з метою формування судової практики як Верховним судом, так і судами нижчих інстанцій.
Так, незважаючи на те, що розгляд справ про оскарження підозри, згідно з нормами КПК України, не підлягають касаційному оскарженню, однак роль Верховного суду у пошуку єдності судової практики з даного питання вбачає у праві суду касаційної інстанції робити аналізи та узагальнення судової практики з окремих питань. Зважаючи на незначну кількість даних справ, наразі проведення такого узагальнення не вбачається можливим. За словами судді, дані узагальнення матимуть не лише спрямовуючий характер для судів нижчих інстанцій, а й відіграють значну роль для всієї правничої спільноти.
Одночасно з цим, суддя зазначила про появу за цей рік певного обсягу правових позицій судів з даного питання.
Так, наприклад, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 21.02.2019 рокусуд скасував ухвалу слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру та скасував підозру, обгрунтувавши свою позицію недостатньою мотивацією згаданої підозри.
Надія Стефанів зауважила, що це поодинокий випадок, коли апеляційний суд прийняв рішення по суті, оскільки здебільшого справа повертається на новий розгляд до слідчого судді в суд першої інстанції.
Серед позитивних, також можна згадати ухвалу Корецького районного суду Рівненської області від 24.10.2018 року у справі №563/547/18, згідно з якою підозру було скасовано з підстави відсутності у слідчих належних доказів про отримання особою направленої їй підозри.
Схожу ухвалу також було винесено Чугуївським міськрайонним судом Харківської області 17.01.2019 року у справі №636/3761/18, згідно з якою дії щодо вручення підозри особі було вирішено вважати такими, що суперечать КПК України та вважаються невчиненими, а підозру було скасовано.
Цікава також ухвала у справі №296/161/19 була винесена Апеляційним судом Житомирської області 05.02.2019 року з приводу розгляду апеляційних скарг (прокурора та захисника) на ухвалу слідчого суду про задоволення скарги про скасування повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 КК України та ст. 263 КК України.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд, в той же час, формулює декілька правових висновків, які можуть бути цікавими при розгляді подібних скарг: 1) повідомлення про підозру є процесуальним рішенням; 2) слідчий суддя при розгляді скарги на повідомлення про підозру не має повноважень вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час судового розгляду, однак зобов’язаний перевірити чи не володіє орган досудового розслідування доказами, які спростовують відомості щодо можливої причетності особи до вчинення злочину.
Одну з причин здебільшого негативної судової практики щодо розгляду подібних скарг суддя вбачає у неоднозначності законодавчого формулювання підстав для скасування підозри та меж розгляду даних скарг судами. Дане твердження підтвердила також і суддя Печерського районного суду міста Києва Олеся Батрин, яка неодноразово розглядала подібні скарги сторони захисту як слідча суддя та має власне бачення впливу даного інституту на розвиток кримінального процесу в Україні.
Для прикладу, суддя навела одну з недавніх справ, що розглядались під її головуванням та, яка закінчилась скасуванням підозри. Як повідомила О. Батрин, це єдина підозра, яку вона скасувала за час своєї практики.
Цікавим рішення судді по даній справі є тим, що підставою для скасування підозри стали не формальні помилки слідчих чи прокурорів при врученні підозри чи її оформлені, а обгрунтованість даного документу. Так, проаналізувавши підозру та витребувані у органу досудового розслідування матеріали кримінального провадження, суддя встановила низку неточностей та описок в згаданому процесуальному документі та інших матеріалах справи. Зокрема, не збігаються ні дати, ні прізвища чи найменування осіб, ні окремі обставини.
До того ж, і сама ситуація видалась судді дивною: із заявою про вчинення злочину особою (викраденням із сейфу значної суми коштів) до поліції звернувся свідок через півроку після нібито вчинення даного злочину. Претензій зі сторони потерпілого не було. В той же час, джерело походження цієї суми коштів, яка нібито була у потерпілого, він не пояснив. До того ж, у показаннях різних сторін містились показання, які суперечили один одному, не збігаються дати вчинення злочину, на яку вказували сторони, окремі обставини тощо. Окрім цього підозру не було вручено особі належним чином – лише відправлено на його адресу проживання без жодних доказів такого направлення (окрім рапорту слідчого).
Таким чином, зважаючи як на процедурні помилки, так і на очевидні неточності в матеріалах справи, суддя скасувала згадане повідомлення про підозру, як таке, що не відповідає вимогам закону.
Однак часто проблеми виникають не лише з неправильним оформленням документів працівниками правоохоронних органів, а й із поданими до суду скаргами захисників. Так, на переконання судді, адвокатам слід більше уваги приділяти оформленню скарг на повідомлення про підозру та, що найважливіше, долученню належних та допустимих доказів до них (щонайменше копії повідомлення про підозру та інших доказів, які обгрунтовують заперечення сторони захисту).
Також суддя відзначила значну динаміку у збільшенні кількості даних справ з моменту внесення відповідних законодавчих змін. Так, за словами О. Батрин, щомісяця в її провадження надходить близько 10 скарг на повідомлення про підозру від захисників, аналогічна ситуація, за припущенням судді, у інших слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва.
Підсумовуючи, учасники заходу зазначили про прогресивність законодавчого закріплення можливості сторони захисту оскаржити повідомлення про підозру до суду та зазначили про ефективність використання даного інституту лише в окремих випадках.
Водночас, практикуючі адвокати та слідчі судді визнали певну колізійність закріплених законодавчих положень та відсутність, на даний момент, єдиної, остаточної та поширеної судової практики з цього питання, що потребує врегулювання у майбутньому.